Кві 262012
 
Print Friendly

Ніколи не варто вірити в дані звітності, вони завжди повинні викликати сумніви. Аналізуючи звітність, ми повинні з граничною обережністю ставитися до тих даних, які беремо до уваги. Розгляньмо найважливіші парадокси, що властиві бухгалтерській звітності.

Дані звітності завжди повинні викликати сумніви. Навіть якщо під час складання звітності все було зроблено абсолютно правильно, і у її укладачів не було ніяких бажань що-небудь спотворити, то, тим не менше, аналізуючи звітність, ми все одно повинні з граничною обережністю ставитися до тих даних, які беремо до уваги.

Будь-який адміністратор повинен бути господарем у своєму домі і принаймні знати, які свідомі відхилення від вимог нормативних документів робить бухгалтер. Але далі перед адміністратором встає питання величезної важливості: чи можна звітність, складену за запропонованим нормативними документами правилами, вважати достовірною? Повністю це зробити неможливо через те, що самій бухгалтерській методології притаманні певні парадокси. Вони об’єктивні, і їх треба знати, розуміти і вміти приймати до уваги. Розглянемо найважливіші парадокси, властиві бухгалтерської звітності.

Прибуток є, а грошей немає

Цей парадокс може мати місце, якщо підприємство гроші, отримані у вигляді прибутку, вклало в немонетарні (не грошові) активи, у фірми існує непогашена дебіторська заборгованість або бухгалтер не списав поточні витрати і вони відображені в балансі.

Багато підприємців не розуміють цієї ситуації. Часто в пошуках шляхів для приховування прибутку вони кажуть: “Я куплю за рахунок прибутку комп’ютер, автомобіль, верстат, будинок і т. д. і тим самим сховаю прибуток”. Це не так. Всі подібні придбання тільки змінюють структуру активу балансу, не зачіпаючи представлених фінансових результатів. І всупереч бухгалтерським упередженням ніхто ніколи нічого не купував за рахунок прибутку. Все купують тільки за гроші або за обіцянку їх сплатити. (Бартер – це теж обмін з допомогою грошей, але без їх безпосередньої участі. Гроші тут виступають у функції міри вартості.)

Розглянемо загальні прояви цього парадоксу.

1. Фірма кпридбала цінності, вартість яких більше отриманого прибутку. В активі (каса і розрахунковий рахунок) грошові залишки вкрай незначні, а прибуток величезний.

Припустимо мають місце такі баланси (баланси 1 і 2 в у.о.):

Баланс 1 (вихідний)

Актив Пасив
Основні засоби 2000 Статутний капітал 5500
Товари 4000 Кредиторська заборгованість 1000
Грошові кошти 2000 Прибуток 1500
Разом 8000 Разом 8000

 

Припустимо далі, що було куплено автомобіль за 1900 у.о. Тоді баланс прийме вигляд:

Баланс 2 (вихідний)

Актив Пасив
Основні засоби 3900 Статутний капітал 5500
Товари 4000 Кредиторська заборгованість 1000
Грошові кошти 100 Прибуток 1500
Разом 8000 Разом 8000

 

Звідси очевидно, що борги підприємства (1000 у. Е.) не можуть бути погашені наявною готівкою (100 у. Е.). Разом з тим баланс (2) характеризує підприємство як високорентабельне.

2. Фірма продала товари (або надала послуги), але гроші не отримала. В цьому випадку у підприємства виникає прибуток, його рентабельність зростає, але з боргами розрахуватися воно не може.

Так, припустимо (баланс 3), що підприємство продало половину товарів з націнкою – 10%. Гроші від покупців ще не отримані. За існуючими бухгалтерськими правилами ця націнка повинна бути показана як отриманий прибуток (200 у. о.).

Баланс 3

Актив Пасив
Основні засоби 3900 Статутний капітал 5500
Товари 4000 Кредиторська заборгованість 1000
Дебіторська заборгованість 2200 Прибуток 1700
Грошові кошти 100
Разом 8200 Разом 8200

 

Прибуток зріс, а грошей більше не стало.

3. Фірма виробляє товари, але певна їх частина залишається в незавершеному виробництві. Його вартість визначається шляхом інвентаризації. Точно визначити її величину неможливо. І якщо бухгалтер прагне збільшити прибуток, він збільшує і вартість незавершеного виробництва. (Не треба думати, що мова йде про свідоме маніпулювання величиною прибутку. Справа в тому, що на рахунку “Основне виробництво” збираються всі витрати, що йдуть на виробництво готової продукції і вони частково залишаються в частці, що падає на незавершене виробництво.) Таким чином, прибуток може зростати, але грошова маса від цього не збільшиться.

4. Фірма капіталізує витрати, понесені в даному звітному періоді, але які відносяться до майбутніх звітних періодів. Наприклад, виконано капітальний ремонт приміщення (ремонт проводять раз на п’ять років), заплачено 50 у.о. Проте витрати поточного року складуть лише 10 у. о., а 40 у.о. запишуть як повноцінний актив в дебет рахунку “Витрати майбутніх періодів”. Тим самим прибуток звітного періоду буде завищений на 40 у.о., в той час як грошей фірма вже не має.

Баланс 4

Актив Пасив
Основні засоби 3900 Статутний капітал 5500
Товари 2000 Кредиторська заборгованість 1000
Дебіторська заборгованість 2200
Грошові кошти 5 0 Прибуток 1690
Витрати майбутніх періодів 40
Разом 8190 Разом 8190

Тобто, прибуток звітного періоду буде зменшений тільки на 10 у. е., які віднесені на поточні витрати, а 40 у. е., які вже перестали бути майном, продовжують значитися в балансі як повноцінний актив.

Кожен з чотирьох випадків і всі разом можуть:

  • або утруднити платоспроможність фірми;
  • або привести її до банкрутства.

Гроші є, а прибутку немає

Цей парадокс може виникнути, наприклад, у випадках, коли підприємство отримало виручку за цінності, продані нижче собівартості. Це забезпечує надходження готівки, але автоматично призводить до збитків.

Названа причина пов’язана з реальним припливом грошових коштів, які не збільшують прибуток фірми. Але її прибуток шляхом відображення витрат, яких або зовсім не було, або яких могло і не бути, можна зменшити, не здійснюючи реальних грошових виплат.

Сюди відносяться:

1. віднесення на поточні витрати сум, раніше показаних як витрати майбутніх періодів. Гроші були виплачені в минулі звітні періоди і отже, в даному звітному періоді прибуток буде зменшено, а грошова маса – ні;

2. резервування можливих витрат, які можуть мати місце (а можуть і не бути), наприклад, ніколи все дебітори (боржники підприємства) заборгованість не погасять, отже, бухгалтер повинен нарахувати резерв, дебетуючи (збільшуючи) витрати поточного звітного періоду і показуючи в пасиві резерв по сумнівній дебіторської заборгованості. В результаті, чим більше величина, що резервується, тим менше прибуток, але це ні в якій мірі не зачіпає готівку;

3. амортизація – списання вартості основних засобів, нематеріальних активів і МШП на поточні витрати фірми. Чим більша списується сума, тим більшими є витрати звітного періоду і менше прибуток, але на грошову масу це не робить ніякого впливу.

Кожен з названих випадків може призвести і призводить до:

  • зниження рентабельності фірми і падіння курсу її цінних паперів;
  • позбавлення працівників фірми премій та інших можливих видів грошового заохочення;

  • зменшення розмірів оподатковуваного прибутку.

Майнова маса (актив) змінилася, а прибутку немає

Здоровий глузд підказує, що зростання активу означає зростання багатства, а приріст багатства – це і є прибуток. Однак це не завжди так.

Майнова маса може рости не впливаючи на прибуток.

1. Отримано цінності, які необхідно оплатити, але в даний момент оплати не було. Це означає, що майнова маса (актив) зростає за рахунок залучених коштів (кредиторської заборгованості). В цьому випадку рахунки цінностей дебетуються, а рахунки кредиторів, відповідно, кредитуються, при цьому сума прибутку фірми не змінюється.

2. Прийнято цінності в порядку цільового фінансування. Ці цінності стали власністю фірми, але розпорядження ними зумовлено договором і поки термін дії договору не закінчиться, адміністрація фірми не може ними розпоряджатися на свій розсуд. Звідси запис по дебету рахунків цінностей і по кредиту рахунку “Цільове фінансування”.

3. Отримано безоплатно цінності, призначені для потреб фірми, наприклад в порядку спонсорської допомоги фірмі передано автомобіль. Цей автомобіль з’явився не в результаті господарської діяльності фірми і, отже, його не можна показати як прибуток, а дебетуючи рахунок “Основні засоби”, необхідно кредитувати рахунок “Додатковий капітал”.

4. Підвищено ціни на товари, що продаються. Якщо облік товарів ведеться за продажними цінами, то вартість майнової маси зросте, але прибуток може виникнути тільки в тому випадку, коли ці товари будуть продані. Звідси, дебетуючи рахунок “Товари”, бухгалтер повинен кредитувати не рахунок “Прибуток і збитки”, а рахунок “Торгова націнка”.

5. Проведена переоцінка всього майна, його вартість збільшилася, але це збільшення ніяк не можна вважати прибутком:

а) прибуток утворюється за рахунок різниці між продажною і купівельною ціною, але не між продажною і штучної ціною, створеної в результаті приписів нормативних документів або довільних дій адміністрації;

б) прибуток не може виникнути до тих пір, поки майно не продано (див. принцип тимчасової визначеності);

в) прибуток утворюється за рахунок господарської діяльності фірми, але не в результаті маніпуляцій з оцінкою цінностей. Так, переоцінка в бік збільшення вартості облікових об’єктів часто призводить до приховування прибутку. Наприклад, збільшили вартість основних засобів і, відповідно, почали збільшувати їх амортизацію, зменшуючи прибуток. Все це призводить до необхідності дебетувати рахунки переоцінюваних об’єктів і кредитувати рахунок “Додатковий капітал”. Записи за дебетом рахунка “Додатковий капітал” також не можна вважати нешкідливими. Маніпулюючи оцінкою облікових об’єктів, бухгалтер може отримувати практично будь-які потрібні йому результати. Це особливо помітно в умовах інфляції. Збільшуючи вартість немонетарних (не грошових) активів, бухгалтер відображає результат переоцінки за кредитом рахунка “Додатковий капітал”, наслідком чого виявляється різке поліпшення фінансового становища фірми, бо частка джерел власних коштів збільшується. Парадокс полягає в тому, що багато вчених (безкорисливо) і практики (по прямо протилежних причинах) наполягають на переоцінці, особливо основних засобів, заради більш реалістичної картини майнового стану фірми.

Прибуток змінився – майнова маса ні

Наприклад, організація нараховує заборгованість перед акціонерами по виплаті дивідендів.

Після нарахування боргу ми маємо наступний елементарний баланс (в у. о.):

Баланс 1

Актив Пасив
Основні засоби 1000 Статутний капітал 500
Товари 2000 Нерозподілений прибуток 1000
Грошові кошти 1500 Розрахунки з постачальниками 3000
Баланс 4500 Баланс 4500

З нерозподіленого прибутку організація нараховує заборгованість акціонерам з виплати дивідендів (500 у.о.). В обліку складається проведення на 500 у.о.: Д-т рах. “Нерозподілений прибуток / непокритий збиток” К-т рах. ”Розрахунки з засновниками”. Баланс прийме наступний вигляд:

Баланс 2

Актив Пасив
Основні засоби 1000 Статутний капітал 500
Товари 2000 Нерозподілений прибуток 500
Грошові кошти 1500 Заборгованість акціонерам 500
Розрахунки з постачальниками 3000
Баланс 4500 Баланс 4500

 

Таким чином, зміна (зменшення) прибутку за рахунок нарахування заборгованості по дивідендах до їх фактичної виплати не змінює ні обсягу, ні структури майна фірми.

Обсяг майна зменшиться після виплати дивідендів, що відіб’ється записами за дебетом рахунка “Розрахунки з засновниками” в кореспонденції з рахунками з обліку грошових коштів. Після цього баланс організації прийме наступний вигляд:

Баланс 3

Актив Пасив
Основні засоби 1000 Статутний капітал 500
Товари 2000 Нерозподілений прибуток 500
Грошові кошти 1000 Розрахунки з постачальниками 3000
Баланс 4000 Баланс 4000

 

Підводячи підсумок сказаному, можна зробити наступні висновки:

  • величина прибутку не пов’язана з надходженням і вибуттям майна;
  • необхідне вивчення “розривів” між приростом майна і величиною прибутку, що характеризує успішність господарської діяльності.

Отримано реальний збиток – в звіті показанаий прибуток

Це розширена трактування парадоксу: прибуток є, а грошей немає, бо в парадоксі мова йде не стільки про гроші, які повинні покрити отриманий прибуток, а про майно взагалі. Парадокс виникає по причині обліку амортизації майна.

Амортизація – наслідок абсолютно особливого підходу до обліку активів.Передбачалося, що їх покупка не призводить до виникнення витрат, а повинна розглядатися як зміна структури активу: наприклад, були гроші, стали машини – основні засоби, тобто нічого не змінилося у величині активу. Оскільки обладнання буде експлуатуватися приблизно t років, то у витрати слід списувати вартість основних засобів не відразу, а поступово, протягом всіх t років. Необхідно відзначити, що своїм крайнім наслідком парадокс має положення, при якому об’єкт зношений, але продовжує експлуатуватися. Досить поширене явище, яке свідчить про те, що облікові дані про амортизацію (знос), наприклад, основних засобів, не відповідають дійсному їх зносу.

Цікаво, що ліквідаційна вартість основних засобів може бути, а в умовах інфляції зазвичай і буває, вище початкової.

Іншим наслідком парадоксу треба визнати положення, коли підприємство, маючи реальний збиток, зобов’язане сплатити податок з прибутку.

Розглянуті випадки даного парадоксу призводять до важливого висновку: амортизація може привести до збитків, її відсутність – до прибутку.

Одна і та ж сума може розглядатися або як дохід, або як витрати.

Цей парадокс має бути розглянутий виходячи з принципу майнової відособленості, тому що усе залежить від того, розглядаємо ми факти господарського життя з точки зору власника (ів) фірми або з точки зору самої фірми.

Розглянемо таку ситуацію.

1. Виплата дивідендів може трактуватися як частина прибутку, виплачена акціонерам (згідно з принципом майнової відокремленості), але ці ж дивіденди можна трактувати як прямі витрати фірми (вилучення власником засобів з фірми, явне зменшення її активів). На користь того, що мова йде не про прибуток, а про витрати, говорить той факт, що дивіденди можуть розглядатися як відсотки, що виплачуються за залучені кошти інвесторів. Справді: акціонери можуть вкласти гроші як в банк, так і в акції. Адміністрація фірми могла або взяти кредит у банку, або продати акції. У першому випадку треба платити відсотки, у другому – дивіденди, але суть виплат в обох випадках однакова. Послідовно розмірковуючи, виплату дивідендів можна включити до складу витрат фірми. Однак, прийнявши принцип майнової відособленості, бухгалтери дебетують рахунок “Прибутків і збитків” (зменшуючи прибуток) – показуючи вилучення прибутку, кредитують в усіх випадках зазвичай рахунок “Розрахунки з засновниками”.

Розглянутий випадок дозволяє зробити висновок:

  • змінюючи точку зору – від власника до фірми або від фірми до власника, змінюється і кваліфікація факту господарського життя.

Обліковий залишок не дорівнює фактичному

Насправді є випадки, коли така рівність має місце. Однак це або дуже окремий випадок (наприклад, за рахунком “Статутний капітал” записали суму, зареєстровану в самому Статуті), або наслідок підгонки (приписки) даних. У переважній кількості випадків необхідності рівності між обліковими і фактичними даними немає.

Це пов’язано з наступними причинами:

1. Цінності, що знаходяться в підприємстві, піддаються процесам природного убутку (втруска, всушка і т. п.). Крім того, будь-які цінності піддаються розкраданням як з боку службовців фірми, так і з боку покупців і осіб, які не перебувають в її штаті. Виявити дійсну величину втрат можна тільки в результаті інвентаризації, отже, чим триваліше міжінвентаризаційний період, тим більше розрив між обліковими і фактичними даними. Таким чином, тільки постійний контроль може привести в деякий відповідність облікові дані з фактичним станом справ;

2. Майно, що амортизується, ніколи не може бути представлене в реальній оцінці, оскільки сума його зносу завжди умовна;

3. Дебіторська заборгованість не може бути представлена ​​адекватно реальному стану, так як вона не буде погашена повністю і в строк, а резервування можливих втрат тим більше не відрізняється точністю;

4. Грошові кошти фірми також не можуть вважатися реальними з точки зору майбутніх потенційних оцінок фінансового становища фірми мінімум з двох причин: (а) купівельна сила грошових одиниць весь час міняється; (б) курс іноземної валюти постійно коливається.

Більше того, сума на розрахунковому рахунку підприємства – це лише дебіторська заборгованість банку, де відкрито рахунок фірми. І не виключено, що ця заборгованість не буде погашена;

5. Витрати майбутніх періодів – це відсутнє майно, але в обліку воно показується в активі;

6. Доходи майбутніх періодів – це забезпечені вже отриманим майном доходи, що вилучені з демонстрованого у звітності прибутку завдяки виключно обліковій методології (капіталізації доходів);

7. Резерви – це чисто умовні величини нібито понесених витрат, але дуже може бути, що таких витрат насправді не було і не буде;

8. Додатковий капітал – це лише наслідок подвійного запису. Кожен раз, коли треба збільшити величину якогось активу, але джерело цього збільшення невідоме, бухгалтери кредитують цей рахунок. І ступінь умовності підвищення вартості активу відповідно забезпечує умовність оцінки додаткового капіталу. Точно так же, коли який-небудь актив зменшується в оцінці, рахунок “Додатковий капітал” дебетується. Умовність дебетових і кредитових оборотів призводить до умовності сальдо, представленого в балансі.

Розглянуті ситуації дозволяють зробити три дуже важливих висновки:

  • всі або майже всі дані бухгалтерської звітності носять умовний характер;
  • ступінь умовності різних об’єктів бухгалтерського обліку не однакова;
  • значимість облікових даних, однак, повинна забезпечити користувачам цих даних прийняття дієвих управлінських рішень.

Бухгалтерський облік не можна зрозуміти із нього самого

На практиці бухгалтерський облік насамперед представлений у вигляді процедури реєстрації фактів господарського життя, але процедура не розкриває зміст цих фактів. Представлені в процедурі факти можна читати, але розуміти їх тільки за допомогою бухгалтерського обліку, тобто залучаючи виключно його апарат, – не можна. Аналіз фактів привноситься в облік, а не випливає з нього.

Оскільки кожен користувач облікових даних бачить в них те, що його насамперед цікавить, то майже будь-яка облікова процедура може бути інтегрована по-різному:

1. Якщо процедура аналізується з економічної точки зору, то бухгалтер стурбований тільки правильністю відображення функціональної ролі фактів господарського життя;

2. Якщо процедура аналізується з юридичної точки зору, то бухгалтер, перш за все, повинен звернути увагу на відношення власності та зобов’язань, що випливають з фактів господарського життя.

Цілком очевидно, що обидва підходи можуть доповнювати, але можуть і суперечити один одному. Наведемо приклад останньої ситуації.

Якщо фірма експлуатує свої і орендовані основні засоби, то

  • з економічної точки зору між цими об’єктами немає ніякої різниці і вони повинні враховуватися на одному рахунку “Основні засоби” (у пасиві не своїм засобам повинен протистояти рахунок “Орендні зобов’язання”). Актив буде в цьому випадку відображати все майно, яким реально володіє фірма;
  • з юридичної точки зору ми не маємо права змішувати своє і чуже, актив повинен відобразити тільки те майно, яке перебуває у власності фірми, а орендовані основні засоби в цьому випадку не можна включати в баланс;
  • з економічної точки зору необхідно відображати виконання договорів;
  • з юридичної точки зору – права і зобов’язання, що випливають з цих договорів.

З наведеної ситуації випливають такі висновки:

  • процедура бухгалтерського обліку не в змозі забезпечити логічно послідовну реєстрацію фактів господарського життя і послідовно провести їх оцінку на всіх етапах самої процедури;
  • процедура передбачає компроміс, до якого вдається бухгалтер, між економічною та юридичною інтерпретацією фактів господарського життя.

Сума засобів підприємства не дорівнює їх сукупній вартості

Суть парадоксу зводиться до того, що фірма має дві оцінки (ціни):

1. підсумок балансу, який показує облікову вартість майна підприємства;

2. вартість самої фірми як єдиного цілого.

Справа в тому, що і продавець і покупець, коли підприємство хочуть купити або продати, оцінюючи фірму, виходять не з вартості її майна – активу, хоча формально мова йде саме про його придбання, а з рентабельності фірми. При цьому оцінка продавця заснована, як правило, на рентабельності, що фактично склалася, а оцінка покупця – на рентабельності передбачуваної (потенційної). І отже, покупець купує не стільки фірму, скільки її майбутній дохід.

З бухгалтерської точки зору парадокс отримує відображення як різниця між сумою, сплаченої за фірму ціни, і вартістю її активів. Ця різниця має назву гудвіл.

При відображенні гудвілу можливе виконання двох процедур:

1. Бухгалтер доводить облікову вартість купленого майна – активів до поточної оцінки і визначає гудвіл не як різницю між сплаченою ціною і облікової оцінкою фірми, а як різниця між обліковою ціною та вартістю всіх елементів активу за поточними цінами;

2. Різниця – величина гудвілу, повинна знайти відображення в бухгалтерській звітності. Оскільки реально гудвіл може бути виявлений лише в результаті покупки фірми, то він і відображається у покупця, який у всіх випадках кредитує рахунки обліку грошових коштів. Проте в частині того, який рахунок треба дебетувати, виникають розбіжності, пов’язані з відповіддю на питання: чи зменшує гудвіл прибуток покупця?

- Так, – відповідають одні бухгалтери, – так як витрати, пов’язані з його покупкою повинні окупитися в майбутньому.

- Ні, – відповідають інші, – бо гудвіл являє собою пряме відрахування з коштів, які має покупець. І ніхто не може гарантувати, особливо в момент покупки, чи окупиться гудвіл.

У першому випадку дебетують рахунок “Нематеріальні активи” – гудвіл, у другому – рахунок “Додатковий капітал”. У першому випадку величину гудвілу списують протягом t років, зменшуючи прибуток, у другому – відразу зменшують величину коштів, вкладених власниками у підприємство-покупець.

У реальному житті можливий і негативний гудвіл. Він виникає тоді, коли за фірму буває сплачено менше балансової вартості її активів. Сума від’ємного гудвілу показується у звітності як доходи майбутніх періодів фірми-покупця (на відповідному рахунку “Доходи майбутніх періодів”.

Підсумовуючи сказане, можна зробити наступний висновок:

гудвіл – нова для російського обліку категорія. Її присутність в звітності у складі нематеріальних активів дозволяє: а) відобразити факти вкладення коштів фірми в придбання сторонніх підприємств; б) показати “переплати” фірми чи “недоплати” при здійснені угоди.

Бухгалтерська звітність відображає факти господарського життя, що мали місце в минулому, але зміст звітності в тому, щоб дати можливість потенційним користувачам приймати рішення на майбутнє.

Це, можливо, найважливіший і найголовніший парадокс. Його могло б і не бути (можливо, в тому випадку, коли в господарській діяльності підприємства простежуються чіткі закономірності), але в реальному житті закономірностей майже не буває. І отже, передбачувальна функція або знаходиться під великим сумнівом, або ж взагалі заперечується. А якщо це так, то в кращому випадку бухгалтерський облік необхідний тільки для контролю господарської діяльності, яка протікала і протікає, але є марним для прогнозів майбутнього. Минулі успіхи можуть тільки посіяти ілюзії і занадто райдужні надії на майбутнє, минулі невдачі можуть породити необгрунтований песимізм у тих, хто приймає рішення.

Парадокс посилюється тим, що обчислення прибутку несе дуже умовний характер, а аудиторський висновок зазвичай підтверджує правильність бухгалтерської процедури, але не її адекватність реальному стану справ.

Підсумовуючи все сказане, необхідно зробити висновок:

  • дані рахівництва мають дуже обмежене значення для прийняття дієвих управлінських рішень. Але при всій обмеженості даних бухгалтерської звітності, якщо вони складені в строгій відповідності з вимогами діючих нормативних документів, ці дані можуть принести дуже велику користь всім учасникам господарського процесу. Необхідно уникнути двох крайнощів: переконання, що все, що має бухгалтер, якщо він тільки не лукавить, правильно, і того, що все написане бухгалтером, в кращому випадку, потрібно податковому інспектору, але ніяк не діловим людям. Саме тут треба пам’ятати заповіт великого поета і хорошого бухгалтера К. Горація (65 р. до н. Е.. – 8 р. до н. Е..): “У всякій справі є межі, по обидві сторони яких лежить брехня”.

Автор: експерт Ярослав В’ячеславович Соколов, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою статистики, обліку та аудиту Санкт-Петербурзького державного університету.

Перекладено на українську з сайту www.elitarium.ru.

  1 коментар to “Парадокси бухгалтерської звітності”

  1. в балансі № 3 незрозумілий запис Актив
    Основні засоби 3900
    Товари 4000 ? – товар де? хто власник ?
    Дебіторська заборгованість 2200 ?
    Грошові кошти 100
    Разом 8200

 Залишити відповідь

(required)

(required)

Ви можете використовувати наступні теґи HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>